Околиця Торонто опоясує місто колами, причому в деяких напрямках (на захід, наприклад) поселення тягнуться майже неперервною смугою.
Канадський Трен Українських Піонірів з українською ретельністю обстежив території, пов'язані з українством.
Почали з Ніагарського водоспаду. Ні, не лякайтеся, ми не претендували на те, щоб цей ландшафтний об'єкт називався українським. Ми ще не зовсім обнагліли. Просто нам захотілося екстріму.
І ми його отримали.
Екстрім почався з того, що практично посеред літа, коли теоретично мала б бути найжаркіша пора, температура різко впала. І сталося це тоді, коли Canadian Train of Ukrainian Pioneers надумався їхати на Ніагару.
Аби якось підбадьорити себе (ні в кого не виявилося теплого одягу), ми заїхали по дорозі в Tim Hortons, «фішку» канадської культури, причому, культури не у вузькому значенні слова – високої, елітної, а, так би мовити, культури народної. Цей народний канадський об'єкт представляє собою найбільшу і найякіснішу в Канаді мережу (не можу навіть вимовити цього огидного слова поряд з сакральними словами Tim Hortons) – мережу фастфуду. Адже Tim Hortons – хоча і є місцем, де можна швидко поїсти, - однак він не має фастфудівського антиіміджу.
Для Канади і канадців – це воістину святе місце. Наприклад, Ви хочете вранці десь поснідати або просто випити кави і приходите в місце, де розташовано 5-7 забігайлівок різних фастфудівських мереж, Ви із здивуванням бачите, що лише до однієї з них стоятиме черга, а саме до Tim Hortons. McDonlad's, Wendy's, Subway – і т.д. – «ховаються».
Що ж там такого, в тому Тім Хортонсі? (http://www.timhortons.com/ca/en/)Tim Hortons breakfast (маленька булочка з котлеткою з розмарином і омлетиком), традиційна випічка (різні пончики – різних розмірів, смаків, начинок і форм і оболонок) і ще дещо… А головне – це кава. Це не є львівьска кава, і не віденська, і не турецька. Однак на фоні північно-американських псевдокав'ярень – з агресивною аж до несмаку кавою – це є м'який і толерантний кавовий напій, подібний до м'якого і толерантного канадського національного характеру.
Однак не це головне. Головне, що це вияв канадського патріотизму, не гучного і демонстративного, як у південних сусідів, а тихого, але дуже впертого. Адже решта фастфудівських мереж є американськими...
Треба сказати, що канадців з цією мережею пов'язують хокейно-ностальгійні сантименти. Річ у тім, що одним із засновників мережі був реальний Тім (бачите, я говорю віршами). Реальний Тім Хортон (Tim Horton), визначний канадський хокеїст, який трагічно загинув в автокатастрофі приблизно в тому місці, де ми з нашим Канадським Треном Українських Піонірів пили каву, а саме на околиці містечка Сент-Кетрінс (St.Catharines, ON). Саме тому в невеличкому радіусі тут знаходиться найбільша в Канаді кількість кафешок Tim Hortons.
Це нам розповіла наша «Міс Марпл» пані Леся Савчук, яка є якраз мешканкою Сент-Кетрінс.
Після м'якої і толерантної кави, разом з маленьнкими тімбітсами (timbits – так називаються тут маленькі круглі пончики різних смаків) життя здалося всім веселішим. Всі колективно постановили: в Україні має бути канадський Tim Hortons!
І після того ми вже безстрашно рушили в напрямку Ніагари.
 |
| Скромний, але добре пропіарений Ніагарський водоспад. Фото Марка Левицького, 29 червня 2011 р. |
 |
| Ці хлопці уміють насолоджуватися життям. Сашко Лірник, Олесь Доній та Вахтанг Кіпіані на фоні Ніагари. Фото Марка Левицького, 28 червня 2011 р |
 |
| Це не фотошоп. Це фото Марка Левицького 28 червня 2011 р. |
 |
| А це він і сам, мокрий, як хлющ. Фото випадкової особи на фотопараті Мерка Левицького 28 червня 2011 р. |
 |
| А це Вахтанг Фото випадкової особи на фотоапарат вахтанга Кіпіані 28 червня 2011 р. |
 |
| Штурман "Дітей капітана Гранта" - Олена Захарова - після Ніагарського "душу" Фото марка Левицького, 28 червня 2011 |
Скажу Вам, що Ніагарський водоспад - це насправді великий північноамериканський піар-проект. Бо в світі є водоспади набагато грандіозніші і красивіші.
 |
| Це для порівяння: втричі вищий і в десятки разів обширніший водоспад Фоз Іґуасу в Бразилії. Фото марини Гримич, травень 2009 р. |
 |
| Не могла втриматися, щоб не дати ще одне фото Фоз Іґуасу. Майже на всіх фотках з'являється веселка. Фото Марини Гримич, травень 2009 р. |
Як відомо, Ніагарський водоспад розташований якраз на кордоні між Канадою і Сполученими Штатами. І треба з єхидством зазначити, що з американської сторони – це досить жалюгідне видовище. Канадці дуже раді з цього приводу: хоч щось у них краще, аніж у південних сусідів! І тому, щоб насолодитися природним чудом, американцям доводиться переїжджати на канадську сторону (хі-хі!)
На кораблику, що підплив на безподередню близькість до водоспаду, всіх Українських Піонірів з Канадського Трену неодноразово обдало рясною водною хвилею, від чого вони, під впливом незрозумілих емоцій, виконали українську патріотичну «антисусідську» пісню.
На кораблі я стала свідком цікавого випадку.
Серед туристів, які з нами купалися в бризках Ніагари, виявилася одна добропорядна американська родина інженера індонезійського походження. Відомо, що цілком природним бажанням середньостатистичного туриста – є сфотографуватися. Ось таке бажання охопило і американську сім'ю індонезійського походження. Інженер озирнувся навкруги аналітичним поглядом і зупинив своє око (з двох сотень пасажирів, в тому числі з двадцятки Канадського Трена Українських Піонірів) на обличчі, яке викликало у нього найбільшу довіру. Він вибрав найбільш достойну кандидатуру на право зробити сімейне фото в скромний сімейний альбом американського інженера індонезійського походження.
І хто б, Ви думали, виявився власником обличчя, яке викликає в народу (нехай навіть ненашого) таку довіру? Щоб ви не сумнівалися: це був Микола Томенко! Воістину достойний вибір.
 |
| Микола Томенко. А Ви б йому довірили свій фотоапарат? Або принаймні свій виборчий голос... Фото Вахтанга Кіпіані, 28 червня 2011 р. |
Про що це свідчить? Про те, яке гостре аналітичне око мають американські інженери. І друге, яке достойне, гідне довіри в будь-яких умовах (навіть у синій клейонці) обличчя має Микола Томенко... Прям, балотуйся хоч в Гамериці!
Він сфотографував американську родину інженера індонезійського походження, щиро сподіваючись, що «не обрізав» їм голови (як він признався, у його родині йому не довіряють процедуру фотографування).
Коли я спитала в милого допропорядного американського сімейства: «А Ви знаєте, хто Вас щойно сфотографував?» і дала їм пояснення, інженер з тремтячим від хвилювання голосом попросив сфотографуватися з Віце-спікером України! Я вже бачу, як в його офісі висітиме ця фотка над його робочим кріслом!..
Жарти-жартами, а «поїзд» рушив далі. Після Ніагари ми продовжили нашу подорож Торонтонськими далекими околицями.
Взагалі територія біля Ніагари є маленьким канадським Кримом. Тут специфічна кліматична зона, ростуть чудові сади і виноградники. Власне, українських фарм тут завжди було менше, ніж, скажімо, італійських (українцям подобалося вирощувати хліб). Однак все-таки вони були і тут. Власне, пані Леся Савчук, яка подорожувала з нами за власний кошт від Галіфаксу до Едмонтону, якраз і виросла на такій фармі, збираючи в паузах між уроками музики персики...
Нам вдалося відвідати в околиці Ніагари взірцеве українське господарство – винярню i пасіку Rosewood Estates Winery and Meadery (http://www.rosewoodwine.com/), власниками якого є подружжя Євгена і Ренати Роман. Слово “взірцеве українське господарство” не передає того, що ми там побачили. А побачили ми там шматочок раю…
 |
| "Райський куточок" Rosewood States Winery and Medery. Фото Марка Левицького, 28 червня 2011 р. |
 |
| Отакі комахи там живуть. Фото Вахтанга Кіпіані, 28 червня 2011 р. |
Дивлячись на пані Ренату, яка натхненно давала нам уроки дегустації вина, я дивувалася: невже це та сама Рената Роман, яку я зустріла на олімпійських іграх в Ванкувері? Ми тоді поряд сиділи на змаганнях з фігурного ковзання і я захоплювалася тим, як професійно вона оцінює виступи фігуристів і передбачає бали, які поставлять судді. Як з’ясувалося з нашої розмови, вона довгі роки працювала волонтером в українській олімпійській команді з фігурного ковзання. Вона є висококласний спортивний масажист. І як виявилося, висококласний спеціаліст з виробництва вина.
 |
| Рената Роман Фото Вахтанга Кіпіані, 28 червня 2011 р. |
 |
| Дегустує Ігор Осташ Фото Марка Левицького, 28 червня 2011 р. |
«Відвідали ми також в містечку Niagra Falls церкву в гуцульскому стилі, де нас нагодували чудовим обідом». Уявляєте, якби я лишила цю фразу такою, як вона є тепер? А що таке? Написала, як було. В тому-то й річ: чоловне не ЩО написати, а ЯК.
А насправді було так: ми потрапили в маленький оазис: дійсно екзотична як для Канади гуцульська дерев'яна архітектура купалася в українському квітнику, просто бери, Катерино Білокур, і малюй!... Перший, хто нас зустрів біля Української Католицької церкви Різдва Богородиці, це була теща отця-пароха, яка і є винуватицею цього романтичного живого флористичного антуражу. По мові ми відразу зрозуміли, що жіночка з України, хоча можна було здогадатися і по квітнику.
 |
| Церква Різдва Богоматері в Niagara Falls Фото Марка Левицького, 28 червня 2011 р. |
 |
| Пані Добродійка (крайня праворуч, ліворуч від Посла) Фото Вахтанга Кіпіані, 28 червня 2011 р. |
На жаль, ми не зустріли пароха, о. Віктор Назарчук якраз мав панахиду, однак коли ми побачили добродійку (дружину пароха), ми всі просто в неї закохалися: отой квітник, що навколо церкви, - практично це образ жіночої краси пані добродійки. Однак вона намагалася весь час заховатися на кухні, де вона готувала для нас обід.
А коли ми поїли – то на всіх просто охопило блаженство. Адже, візьміть до уваги, ми вже другий тиждень були в дорозі, і не завжди мали можливість правильно харчуватися. А тут було, все, як у мами!
І «на десерт» ми зайшли в саму церкву Різдва Богородиці...
Ще один об'єкт в містечку Niagara Falls, пов'язаний з українською тематикою - художня галерія, заснована родиною Колонківських, де зберігається серія картин Василя Курилика.
Для проекту Canadian Train of Ukrainian Pioneers творчість Василя Курилика стала лейтмотивом. Для тих, хто не знає, поясню: це ключовий митець Канади, на жаль покійний. Він народився на українській фармі, виріс на преріях і мав непрості відносини з батьком, який, як і кожна людина від землі, не розумів «дивацтв» свого старшого сина, який за фармарськими традиціями, мав би успадкувати справу батька... Василь Курилик цього не захотів. Натомість став геніальним художником.
Щось у його творчості нагадує Піросмані, щось Фріду Кало, а щось навіть нашого Петра Гончара, хоча насправді він належить до самородків, ні на кого не схожих. За його картинами можна вивчати історію, етнографію і філософію життя Канади. Часом він парадоксальний, часом натуралістичний, часом гротескний, часом беззахисно-дитинний.
В художній галереї Колонківських Niagara Falls переважно знаходяться картини його циклу про страсті Христові (http://www.niagarafallsartgallery.ca/). Це шокує і примушує замислитися. Це є виклик пасторально-азбучному і сльoзливо-сентиментальному трактуванню історії життя Ісуса. Це сувора правда, правда від Василя Курилика. Якби він це зробив у середньовіччі, його б оголосили єретиком. Та й зараз можна було б причепитися до нього за довільне трактування Святого письма.
Однак на цій планеті є люди, яким церква прощає неканонічність і своєрідність тлумачення Біблії. Не всім. Одиницям. Тому що ці одиниці роблять це не від невігластва, а тому, що їм Хтось посилає ці зорові образи...
 |
| Леся Савчук розповідає про Курилика Фото Марка Левицького, 28 червня 2011 р. |
І, нарешті, Ошава. Це вже на схід від Торонта. Взагалі, як їдеш з Торонта до Оттави і навпаки, завжди бачиш над хайвеєм красиву українську церкву. Вона тебе зустрічає перед Торонтом і проводжає з Торонта. Це Українська католицька церква Великомученика Георгія-переможця (Fr. Bohdan Bilinsky and Dobrodiyka Cornelia, Fr. Orest Ostapowich and Dobrodiyka Lidia), що стоїть (зверніть увагу!) на Львівському бульварі. Є в Ошаві ще й бульвар Дніпра.
 |
| Це в Ошаві. Фото Вахтанга Кіпіані 29 червня 2011 р. |
 |
| І це в Ошаві. Фото Вахтанга Кіпіані, 29 червня 2011 р. |
Якщо Ви зайдете на сайт цієї цекрви, то окрім стандартних рубрик, Ви побачите такі несподівані, як, наприклад, Куточок для Оповідок пані Добродійки. Народний дім при українській католицькій церкві Ошави називається «Львів».
А через квартал до неї - народний дім «Одеса» і Українська православна церква Івана Хрестителя (Fr. Bohdan Hladio). В народному домі нас нас почастували обідом і чудовим концертом. Отець Богдан Гладіо весь час був з нами. Я спеціально подаю тут його фото: наші священики мають особливо духовні обличчя.
 |
| Отець Богдан Гладіо і Посол Ігор Осташ Фото Вахтанга Кіпіані 29 червня 2011 р. |
 |
| Тихо! Знімається фільм... На фото Юрій Стадніченко (режисер) та Олександр Черенков (оператор) В склі вітрину відбивається Michael Starr Building Фото Вахтанга Кіпіані, 29 червня 2011 р. |
 |
| Колективне фото на фоні Michael Starr Building Олесь Доній, мер Ошави John Henry, Ігор Осташ, Вальтер (Володимир) Кіш, о.Богдан Гладіо Фото Вахтанга Кіпіані, 29 червня 2011 р. |
Як бачимо, хочеш - не хочеш, а розповідаючи про Канаду (і не тільки українську, до речі), весь час виходиш на тему багатокультурності. Багато країн вже "спіткнулося" на політиці багатокультурності. Їм не вдалося її здійснити, і зараз вони стоять перед великими великими міжетнічними проблемами, які не в змозі вирішити. Як етнолог я впевнена, що вони їх не вирішать, хоча зовні все буде окей.
Що стосується Канади - то це одиничний випадок, коли державна політика міжетнічних відносин виявилася успішною. Це величезне світове досягнення, яке виводить Канаду на перше місце в світі в галузі культури управління в етнічній сфері.
Навчитися цьому неможливо. Це канадське know how.
No comments:
Post a Comment