#6. Українською Оттавою.

Оттава... Canadian Train of Ukrainian Pioneers мали змогу здійснити подорож її українськими місцями.
Це місто, де значною мірою (якщо не брати до уваги мої дві зими, проведені в Едмонтоні) проходило моє життя "в екзилі".

Оттава, де живуть «білі комірці» (тобто держслужбовці), дипломати і ті, хто їх обслуговує, - дуже добропорядна, чесна, вихована, чиста, витримана і самодостатня. Такими є оттавська українська громада та її життя.

Якщо тобі потрібна допомога, вони з бюрократичною точністю і виконавчою дисципліною негайно ж нададуть її тобі.

На відміну від України, бути держслужбовцем в Канаді – дуже престижно і, що головне,  приємно - з матеріальної точки зору.

Звичайно, я не перша, що пишу про українську Оттаву. До мене це робили інші (див. хоча б http://www.infoukes.com/ucpbaott/touring.htm). Власне, я спробую скористатися їхньою «козою» і вставити свої «п'ять копійок».

Серед об'єктів, пов'язаних з українством, на сайті infoukes називаються:

Перше. Пам'ятник Джону Діфенбекеру (Rt. Hon. John George Diefenbaker), тринадцятому прем'єр-міністру Канади. Цей об'єкт пов'язаний з українською тематикою тим, що це робота того самого Лео Мола, про чий пам'ятник Шевченку я розповідала минулого разу. Можна ще додати до цієї інформації те, що практично майже через дорогу від парламенту знаходиться ще один пам'ятник роботи Лео Мола - Террі Фоксу, який біг марафон через всю Канаду смертельно хворим на рак, маючи замість однієї ноги протез.

Друге. Наступний об'єкт, пов'язаний з Україною, що називається в згаданій «козі» infoukes, - це околиця Rideau Hall, тобто резиденції Генерал-Губернатора Канади. Околиця Rideau Hall «помічена» українством дошкою біля каштану, висадженого Леонідом Кучмою, а також розарієм, започаткованим дружиною генерал-губернатора Канади українського походження Раймонда Гнатишина – Гердою. До цієї інформації можна додати такі «п'ять копійок»: під час «правління» минулого губернатора Мікель Жан в Рідо-Холі на чільному місці, при самому вході, висіли 4 картини Василя Курилика із знаменитої «піонерської серії», які й зустрічали кожного відвідувача резиденції.  

Можна також дуже успішно продовжити українську «садово-городню» тему Оттави. Дерево у згаданій околиці встиг висадити також Віктор Ющенко під час свого візиту до Канади. До цього можна додати дуба, щойно висадженого біля пам'ятника Шевченку. Особливо близькою авторові блоґу є ряд садово-городніх екпериментів на території резиденції Посла України в Канаді. За час нашого тут перебування здійснено кілька ландшафтих революцій.

Однак все по-порядку. До того, як резиденція стала власністю української держави, власником цього будинку був відомий в Оттаві хутряних справ майстер і колишній власник магазинів чоловічого модного одягу Джо Феллер. Судячи з проекту будинку і того, як капітально в ньому все зроблене, я зрозуміла, що чоловік він був господарчий, капітальний і передбачливий. І ландшафтний проект, я підозрювала, був закладений ним достойний, тільки його не було видно за буйною папороттю, напівдикими кущами, які заглушили територію. З істинно українською впертістю я і комендант Посольства Анатолій Миколайович Баргамін (щоправда, я була лише натхненником процесу) взялися за земельно-корчувальні роботи, і через деякий час під двома «культурними або господарськими шарами» ми, як істинні археологи, знайшли автентичний страт Феллера: чудово продуманий і головне, як виявилося, цілком живучий ландафтний дизайн з елементами японського садочку. Моє серце раділо, коли я на нього дивилася. Щоправда, я відчувала, що чогось-таки в тому дизайні бракує. А бракувало  українського і українсько-канадського шарму. Це й логічно: адже Феллер був євреєм, а не українцем.

І я вирішила надати феллеровському садочку український національний шарм. Для цього там були висаджені: а) шевченківський дуб (вирощений із автентичного жолудя із автентичного дуба Хмельницького з України (дякуємо панам Процику, Федаку і Ковальському за саджанець, а також отцю Ігорю Охрімчуку, який його освятив, а також коменданту Посольства Кравчуку, який дуже правильно, прямо-таки за  нехристиянськими традиціями, зробив дубові правильне обрізання, після чого той рванув до неба, як сокіл з української народної пісні); б) барвінок (дякуємо знову ж таки Денису Ковальському); в) дві калини (дякуємо Радомиру Білашу, що передав нам їх з Едмонтону); г) два кущі саскатун-беррі (Радомире, на жаль твій саскатун помер героїчною смертю після футбольного матчу між Послом та його малолітнім сином, тому знову довелося скористатися послугами Дениса Ковальського); д) каштан (дякуємо водієві Посла Володимиру Коробці і Лесі Спольській).

Посол висаджує дуб Хмельницього біля своєї резиденції.
Фото Марини Гримич, 2009

Безпосередні учасники акції "дуб Хмельницького":
Денис Ковальський, Данило Осташ, Ігор Осташ, о. Ігор Охрімчук, Наталя Михайлишин, Юрій Федак
Фото Марини Гримич, 2009

Освячення дуба о. Ігорем Охрімчуком
Фото Марини Гримич, 2009

Здається, Денис Ковальський дуже стривожений тим, щоб тендітний дубок прийнявся
Фото Марини Гримич, 2009

Даремно хвилювався Денис Ковальський: Юрій Федак, він сам, Посол, о. Ігор Охрімчук,
а головне, спеціаліст по обрізанню (дерев) Михайло Кравчук
мають "легку руку".
Дуб Хмельницького на території резиденції, яким він став у 2011 р.
Фото Марини Гримич

Іще до української садово-ландшафтної теми треба згадати про ще одну «пам'ятку»: це пальма Мерцалова (а точніше її копія) на подвір'ї Посольства України в Канаді. Знаменитий коваль Мерцалов з Кураховки, що на Донеччині, в кінці ХІХ ст. викував з єдиної рельси пальму. Я маю особливий сантимент до індустріальної етнографії і до легендарного коваля, однак сама абсурдність транспортації тонн металу, використані на копії "пальм Мерцалова", через моря-океани і встановлення їх на подвір'ях Посольств України в різних куточках світу, робить їх присутність там, м'яко кажучи, несподіваною.

Canadian Train of Ukrainian Pioneers мав нагоду побачити і городньо-ландафтний український ексклюзив резиденції і "подивуватися" пальмі Мерцалова.

Третє. Наступне, що нам радить «коза» з інтернету: військові історичні пам'ятники. Ідеться про всеканадські пам'ятники, а з українцями їх пов'язує участь останніх у канадських військових діях. Зокрема, пам'ятник The monument to the MacKenzie-Papineau Battalion вшановує батальон, який воював у складі інтернаціональних бригад під час громадянської війни в Іспанії, і принаймні третина імен, викарбуваних на ньому, була українською.

Взагалі військова справа – це те, що українці традиційно (поряд зі співом і танцем) завжди робили достойно.

От і в Канаді, як свідчить канадська військова історія, українці були достойними вояками (див. статтю Петра Мельницького:
http://www.albertasource.ca/homefront/feature_articles/alberta_ukrainians5.html). Українських імен, пов'язаних з канадською військовою історією багато, назвемо лише Пилипа Коновала і бригадного генерала Джозефа Романова, оскільки на їх могилах побували учасники історичного потягу.

Четверте. Наступна тема українських місць в Оттаві, звичайно, церковна. Українці, як тільки хочуть чимось похвалитися, завжди ведуть по церквах.

Церква св. Онуфрія в Канадському Музеї цивілізації – перевезена сюди з околиці Smoky Lake (AB). Вона є абсолютно магічним експонатом у грандіозному Музеї цивілізації, де я мала щастя деякий час працювати експертом. Я можу похвалитися, що українська колекція в фондах є надзвичайно цікавою. В експозиції Музею можна зайти також і українську книгарню з типографією (це також є музейна експозиція) зразка Вінніпега 1920-х рр.

Додам ще своїх «п'ять копійок»: в українській католицькій церкві св. Онуфрія ось вже майже десять років відправляється Служба Божа на Йордана, а потім вся процесія вирушає до річки, над якою височить Музей цивілізації, там чекає всіх вирізаний з льоду хрест. І тут продовжується Служба Божа на суворому канадському морозі. Відчуття неперевершні. Достойна українсько-оттавська традиція.

Із діючих церков в Оттаві  – три: Українська-католицька Катедра св. Івана-Хрестителя, про яку вже йшла мова минулого разу (тепер це буде місцем паломництва українців); Український православний собор  Успіння пресвятої Богородиці (в народі - “церква на Байроні” – справа тому, що вона розташована на булиці Байрона) і “моя” (хоча я не належу до дисциплінованих християн) парафія – так звана “буковинська церква”. Буковинською вона називається традиційно. Ідеться про Православну церкву Христа-Спасителя, яку сьогодні відвідують не лише нащадки колишньої буковинської громади, а й для православні болгари Оттави, а також македонці, ліванці, греки, румуни, росіяни, білоруси, а також навернені на православ’я римо-католики з Квебеку.  Ця церква має дивовижну історію, про яку хочеться написати окремо, а не в стилі “бігла через місточок, ухопила кленовий листочок”.  Лишаю її на потім.

П’яте. Наступне місце, яке рекомендує нам сайт infoukes – це “Буковинський цвинтар». Ідеться якраз про цвинтар, що зараз належить православній церкві Христа-Спасителя. Там якраз знаходиться капличка, яка практично є чи не найстарішою українською будовою в Оттаві. На цьому цвинтарі досі на проводи можна побачити старий буковинський звичай ритуальної трапези на могилах.

"Буковинська" капличка Пресвятої Трійці
на буковинському цвинтарі в Оттаві. На фото о. Максим Лисак.
Фото Марини Гримич, 2007

На іконах всередині "буковинської" каплички можна знайти імена жертводавців,
написані "старослов'янською" мовою.
Фото Марини Гримич, 2007

Зворушливі написи на надмогильних пам'ятниках
на буковинському цвинтарі в Оттаві
Фото Марини Гримич, 2007

Давній православний звичай трапези на цвинтарі
на провідну неділю. Його ще досі дотримуються
нащадки буковинців, що прибули до Оттави на початку ХХ ст.
Фото на буковинському цвинтарі Пресвятої Трійці Марини Гримич, 2007

Оттавські неукраїнські цвинтарі так само можуть бути об'єктом для української екскурсії чи паломництва. Такими вони стали для Canadian Train of Ukrainian Pioneers, що відвідали могили визначних канадців українського походження, яким вдалося змінити канадську (а декому й українську) історію: це Пол Юзик, батько канадьскої багатокультурності, практично канадського світового бренду, гідного до наслідування; і Раймонд Гнатишин – генерал губернатор українського походження, за правління якого Канада першою (разом з Польщею) визнала Україну незалежною.

Ігор Осташ, Борис Вжесневський, о.др.Ґаладза та донька генерала Романова
вшановують пам'ять визначного канадського українця.
Фото Марка Левицького, 27 червня 2011

Квіти від Посольства України в Канаді генерал-губернатору Канади
Раймонду Гнатишину,
Фото Вахтанга Кіпіані, 27 червня 2011 р.

Пам'ятник Филипу Коновалу
Фото Вахтанга Кіпіані, 27 червня 2011

Вшанування пам'яті Пола Юзика.
На фото о. др. Петро Ґаладза, Борис Вжесневский, Ігор Осташ,
внук та донька Павла Юзика Вікі Карп'як
Фото Марка Левицького, 27 червня 2011 р.

Так само на одному з цвинтарів знаходиться могила Пилипа Коновала (див. http://www.infoukes.com/history/konowal/), Володимира Киселевського та його матері Олени. Для мене моє життя в Канаді почалося з прочитання книги Володимира Киселевського про українську імміграцію до Канади та ознайомення з його фондом в канадських aрхівах. А його мати – визначна громадська діячка, відома ще з України.

Крім тих численних мідних «п'яти копійок», що ми намагалися всунути в рекомедації щодо українських місць в Оттаві, хочеться додати "паперову купюру". Ні, це не просто метафора. Бо йдеться про банкнотну компанію, де друкувалися перші гроші української незалежної держави – українська гривня. Відвідання цієї інституції (Bank Note Company) командою Canadian Train of Ukrainian Pioneers була приємною несподіванкою. Для Bank Note Company це теж стало несподіваною приємністю, оскільки невдячні українці давно вже забули про послугу, яку для них зробили канадці. А зробили вони це з канадським знаком якості.

Canadian Train of Ukrainian Pioneers at Bank Note Company.
Photo courtesy Marko Lewycky

Підводячи підсумки розділу, треба все-таки визнати, що ключовими точками сучасної української Оттави є:

По-перше, Посольство України в Канаді. Його будинок довго мені не подобався, але, як кажуть, «стерпиться-злюбиться». Колись це був будинок партії НДП. Якщо Ви потрапите в Посольство, зверніть увагу на підлогу в залі для прийнять: там викладено паркет у вигляді соняшника, що є безперечним об'єктом мистецтва.

По-друге, це Консульство України в Оттаві. Цей будинок був куплений великим українським другом і меценатом Ерастом Гуцуляком, одним із небагатьох багатих людей Канади українського походження, який ніколи не тремтить над своєю копійкою, коли йдеться про інтереси України і українців в Канаді, і який щедро підтримує також і канадські неукраїнські проекти. Цей будинок служив колись Посольством України в Канаді.

По-третє, це резиденція Посла України в Канаді. Це, як кажуть брати-росіяни, - «незатейливый домик» зі скромною літерою F на димарі, на ґратах і кованих прикрасах будинку (не забули – власником був Джо Феллер). Будинок був купlений на гроші, які заповів Україні Юрій Тухачевський в разі, якщо вона стане незалежною.

Як бачите, два українські будинки із трьох в Оттаві були придбані за гроші не просто «діаспори», а двох реальних людей – Ераста Гуцуляка і Юрія Тухачевського. Честь їм і хвала.