Коли ми сіли в поїзд, то відразу втупилися в пейзаж за вікном і почали невідривно спостерігати за ним. Він просто заворожував. Це були відчутття неймовірної естетичної насолоди: смарагди лісів, дзеркала озер, химерність бобрових хаток і загат, безмежність просторів і всесвітній спокій... По дорозі нам зустрічалися маленькі залізничні станції, часто з химерними граффіті на стінах залізничних приміщень.
 |
| Nova Scotia з вікна поїзда Фото Марини Гримич, 24 червня 2011 |
 |
| Граффіті на станції Турно Фото Марини Гримич, 24 червня 2011 |
Сучасний канадський поїзд має комфортні спальні вагони, спальні вагони економ-класу (це щось на кшталт нашого плацкарту, лише спальні місця обладнані брезентовими шторками, що щільно закриваються на кнопочки, і це надає певної приватності під час сну), «загальні» вагони (з сидячими місцями і відкидними спинками, як в автобусі). До Монреалю залізниця вужча, аніж далі на захід. Тут спальні вагони складаються з купе, де є свій туалет, умивальник і навіть душ. Все маленьке і компактне. Ергономічне використання простору. В спальних вагонах, що подорожують по західній Канаді купе ширші, спальні місця широкі, є туалет, умивальник, а душ – треба сказати дуже комфортний – один на вагон.
В сучасному канадському поїзді обов'язково є кілька двоповерхових панорамних вагонів, сидячи на другому поверсі якого ти неначе на вертольоті пролітаєш над магічними канадськими просторами.
 |
| Вигляд з панорамного вагона. Фото Мара Левицького |
 |
| Залізнична колія з останнього вагона. Фото Марка Левицького |
Так, щоб зрозуміти безмежність Канади, проникнутися її дивовижною красою, і виплекати в собі канадський патріотизм, треба бодай раз у житті проїхатися поїздом, бодай через півкраїни.
Щоправда, поїзд у Канаді – досить дорога забава. Проїхатися залізничним транспортом з одного населеного пункту до іншого обходиться майже в півтора рази дорожче, аніж перелетіти літаком. Крім того, поїзд не є швидким видом транспорту, бо тут він – засіб пересування не для ділових людей, а для туристів. Так, крім нас, пасажирами на поїзді були майже виключно пенсіонери.
Їдучи поїздом, я замислилася на скороминучістю історії. Лише сто років тому залізниця була символом і запорукою розвитку Канади. Власне, історія Канади як країни, а не дикого краю, розпочинається з будівництва трансканадської залізниці. Hudason Bay Company почала будувати залізницю зі сходу на захід і роздавати землі обабіч неї за смішну (як на сьогодні) ціну: 1 чвертьсекція (60 га) за 10 доларів. Власне, це і підкупило українських іммігрантів, які сюди ринулися. Це спричинило величезний імміграційний, і, відповідно, економічний бум. Канада стала житницею, а залізниця запорукою сільськогосподарського успіху країни... Тисячі колишніх бідних, обідраних і голодних іммігрантів і гомстедерів стали заможними і щасливими фармерами...
А вже через 100 років ця залізниця, колись символ і гордість цивілізованої Канади, стала нерентабельною, непотрібною. Транспортними пріоритетами тут тепер є авто- і авіатранспорт...
...Ми, тобто команда Canadian Train of Ukrainian Pioneers, зібралися в панорамному вагоні на черговий співочий team-building...
 |
| Співочий team-building на шляху Галіфакс-Монреаль Фото Марка Левицького |
І тепер час розповісти про нашу команду.
Canadian Train of Ukrainian Pioneers мав на меті запросити до себе людей невипадкових. Адже це не є туристична і розважальна подорож. Це велика політична і культурно-просвітницька акція. І кожен учасник потягу ніс свою історичну функцію в проекті. Тому серед нас були журналісти, історики, музиканти, митці, політики... - всі ті, яким буде що сказати про цей проект, які поширять інформацію про українську Канаду серед людей – читачів, глядачів, інтернет-користувачів.
На початку, щоб охарактезувати нашу команду, мене так і під'юджувало порівняти її з персонажами дитячої книги Миколи Носова «Пригоди Незнайка та його друзів», написаної в маленькому містечку під Києвом – Ірпіні. Це містечко я знаю з дитинства: тут, у Будинку творчості письменників, я провела багато місяців. Ірпінь в ті часи дійсно був «квітковим містечком», який зобразив письменник у своєму дитячому творі. У Квітковому місті Миколи Носова живуть «коротульки», кожен має свою «спеціалізацію» і свій характер. От і у нас, в Canadian Train of Ukrainian Pioneers, так само, як і в цій дитячій книзі, були і свій Незнайко в жовтому капелюсі, голубих штанях і жовтогарячій сорочці, і Знайко, і лікар Пілюлькін, і музикант Гусля, і художник Тюбик, і Гвинтик і Шпунтик, і Кнопочка... Аля я вирішила не ризикувати і не поглиблювати цю асоціацію, тому і застосовую тут іншу асоціативну модель.
Бо ми всі на тому історичному потязі були «дітьми капітана Ґранта» (за Жулем Верном), які вирушили у далеку подорож за пошуками своїх земляків, за пошуками пригод, за покликом дослідницької натури. Капітаном корабля був, природно, Посол України в Канаді Ігор Осташ, автор ідеї і натхненник проекту. Поряд з ним були боцмани, радисти і матроси, щоправда, в особі кількох людей - Олени Захарової, Марини Гримич, Тараса Соколика, Лесі Спольської.
 |
| "Командир корабля "Діти капітана Гранта" автор ідеї і президент проекту Canadian Train of Ukrainian Pioneers Ігор Осташ |
На борту «корабля», на різних відтинках маршруту, були свої ВІПи - політики, як українські, так і канадські. Так, першу половину подорожі провели з нами Микола Томенко і Євген Суслов, які за власний кошт приєдналися до проекту, аби вшанувати 120 річчя українського поселення в Канаді і взяти участь у відкритті пам'ятника Шевченка в Оттаві. На західному відтинку дороги до команди «дітей капітана Ґранта» приєднався народний депутат України Олесь Доній, якому належить «авторське право» студентської революції на граніті. З нами був віце-прем'єр Саскачевану Кен Кравець з дружиною Ґейл. Це вихідці з української-буковинської спільноти з околиці Кенора (Саскачеван), а також член Парламенту Канади Марк Варава з дружиною (з Бритійської Колумбії). Консульську службу ніс на "кораблі" генеральний Консул України в Торонто Олександр Данилейко. Були з нами на відтинку Монреаль-Торонто мер міста Канева та його заступник.
 |
| Наші ВІПи (зліва направо: Євген Суслов, Микола Томенко, Ігор Осташ, Олесь Доній) на винарні Rosemonde біля Ніагари Фото Давида Кіпіані |
 |
| Явно щасливий Олександр Данилейко поряд з Марійкою Бурмакою в Університеті Саскачевану. Фото Марка Левицького |
 |
| Кен Кравець, Віце-прем'єр Саскачевану Фото Марини Гримич |
 |
| Депутат Канадського парламенту Марк Варава з дружиною Діаною в Селі української спадщини. Фото Вахтанга Кіпіані |
На нашому «кораблі дітей капітана Ґранта», як і годиться добропорядній компанії, були свої душпастирі: отець Петро Ґаладза (Very Rev. Dr. Galadza Kule Family Professor of Liturgy Metropolitan Andrey Sheptytsky Institute of Eastern Christian Studies)і отець Максим Лисак, настоятель Православної церкви Христа-Спасителя в Оттаві (the Very Reverend Protopresbyter Maxym Lysack).
 |
| О. Максим Лисак та народний депутат України Олесь Доній. Гардентон (MB). Фото Марини Гримич |
Їхали з поїздом від Торонто до Едмонтону група українсько-канадських студентів, активістів СУСКу. “Все-таки український антропологічний тип є наймиловиднішим!” – говорили всі, дивлячись на цих молодих людей, які чудово вписалися в команду Canadian Train of Ukrainian Pioneers. Саме вони найкраще співали (після артистів, звичайно), танцювали (без конкуренції) і розпалювали багаття!
 |
| Надя Кравченко, СУСК Фото Марка Левицького |
Журналістський блок нашої команди був представений представниками різних журналістських шкіл і методик.
«Останній із могікан» Микола Хрієнко, публіцист, журналіст «старої закалки», який промандрував тисячі кілометрів, збираючи матеріал для книг «Українці в Україні», «Українці за Уралом». Витривалий, дисциплінований, він збирав матеріали не хаотично, не довільно, а за чіткою методикою, ретельно фіксуючи кожну назву і кожне ім'я, нумеруючи фотокадри. З ним завжди була техніка, він ніколи нічого не губив, завжди встигав зробити свою роботу, незалежно від погоди (комарі, проливний дощ, спека, втома), і при цьому був першим, коли потрібна була комусь фізична допомога.
 |
| "Останній з могікан" класичної журналістської школи Микола Хрієнко, газета "День" Фото Вахтанга Кіпіані |
Марко Левицький, головний редактор і видавець газети Ukrainian News (Едмонтон) дуже нагадував всім Паганеля з «Дітей капітана Ґранта». Він був у своїй стихії і як журналіст-репортажист, і як небайдужий канадоукраїнець, а його соковитий бас надавав співочим презентаціям чудовий мелодичний колорит.
 |
| Марко Левицький - Паганель "в роботі" Фото Марини Гримич |
Вахтанґ Кіпіані (сайт «Історична правда») був просто інтелектуальним біопилососом, який однаково ефективно працював у двоз напрямках: він втягував і всмоктував в себе інформацію з потужністю кількох кінських сил, а крім того, сам видавав інформацію в зворотньому напрямку, обдаючи нею, як фонтаном, свого слухача. Його журналістська спеціалізація полягала в накопиченні саме історико-аналітичної інформації, яка має бути фундаментально представлена, як надійне історичне джерело. В команді завжди була проблема з дисципліною, люди постійно запізнювалися, за що отримували наганяй від автора цих рядків. Однак на Кіпіані не можна було сердитися, бо, якщо його не було вчасно на автобусі, значить він десь у підвалі церкви перебирав бібліотеку. Ми з жахом і співчуттям спостерігали, як його вантаж катастрофічно збільшується за рахунок старих книжок і періодики, яких він назбирав до сотні. По секрету він комусь сказав: «Коли я приїду додому, я спершу не показуватиму жінці і дітям, що я привіз з Канади».
 |
| Інтелектуальний біопилосос Вахтанг Кіпіані в польових умовах на цвинтарі в АЛьбертаун (SK) Фото Марини Гримич |
Canadian Train of Ukrainian Pioneers мав свою постійну знімальну групу, яка знімала матеріал для документального фільма. Юрій Стадніченко також пройшов стару українську журналістську школу, однак доля занесла його в Канаду. Як режисер, він чудово бачить простір, людей і ставить камеру там, де треба. А камеру тримав оператор з України, якого доля закинула спершу у Францію, а потрім в Канаду. Це Олександр Черенков. Колишній скромний хлопчисько з-під Маріуполя, а тепер професійний оператор, він ніколи не капризував, «не перебирав харчами», легко витримував роботу «в полі», тримаючи камеру на плечі цілий день, одним словом, просто «пахав». Коли Сашкові треба було розстатися з проектом. Камеру взяв у руки Юрій Стадніченко.
 |
| Олександр Черенков "паше" Фото Вахтанга Кіпіані |
 |
| Юрій Стадніченко в неприродному для нього задумливому стані Фото Марини Гримич |
Цікавий журналістський досвід показав нам Андрій Годованець з «Голосу Америки» (Вашингтон), який приєднався до поїзда на відтинку Монреаль-Торонто. Ми побачили західний, а точніше американський журналістський стиль. Будучи журналістом-новинарем, він додатково колись пройшов курси операторів, і з нами працював в обидвох іпостасях. тобто робив кілька справ одночасно. Його західний професіоналізм виявлявся навіть у зовнішньому вигляді. Ми були шоковані, як після поїзда Оттава-Монреаль, де він їхав демократично вбраний, він вийшов в ідеально відпрасованому костюмі, свіжій сорочці і краватці, і в такому вигляді приступив до виконання своїх професійних обов'язків.
Музична команда була «привезена» з України. Це була достойна репрезентація української музичної культури: Ніна Матвієнко, Марійка Бурмака, Ярослав Джусь. Приємно, що вони відчули себе в команді Canadian Train of Ukrainian Pioneers» не як гастролери, як як учасники процесу. Так, Ярослав Джусь був найзапеклішим фотографом, спеціалістом з ІТ технологій і звукорежисером, а Марійка Бурмака виявила себе досвіченим дослідником . Нерідко перебуваючи в скадних польових умовах, ніхто з артистів ні разу не виявив «зіркових капризів», ніхто не морщив носа, коли треба було дати кілька незапланованих виступів на прохання слухачів. Марійка і Ярослав стали улюбленцями не лише команди Canadian Train of Ukrainian Pioneers, a й канадського українства. На відтинку Монреаль-Оттава-Торонто приєднався до групи живий казкар Сашко Лірник. А від Оттави до Торонта їхала з нами юна артистка Ксеня Біланюк, яка своїми декламаційними здібностями на десятку мов дивує багатьох дорослих.
 |
| Дослідниця Марійка Бурмака Альбертаун (SK) Фото Марини Гримич |
Художня культура була представлена скульптором Олегом Лесюком, головою Канадської асоціації українських художників. Це спокійна, інтелігентна людина, яка намагалася бути непомітною в команді, абсолютно не демонструючи свій дуже переконливих досягнень в сучасному мистецтві Канади. Зокрема, саме він, а ніхто інший, реставрував і золотив купол найстарішої будови канадського парламенту – бібліотеки. Олег Лесюк під час подорожі дотримувався філософічного способу життя: фотографував церкви та інші мистецько об'єкти, спостерігав за природою, за людьми, багато думав, в цю подорож він поїхав для пошуків джерела натхнення. Він нагадував усміхненого, мудрого Будду. Однак зовсім «невидимим» йому не вдалося бути. Адже він – автор логотипу 120-річчя українців у Канаді, а також скульптурної дошки, присвяченої цій даті. Олег Лесюк не лише виготовив за власний кошт 10 скультурних дошок, а й безкоштово надав їх проекту, ставши не лише учасником, а й спонсором проекту. По одному примірнику цієї скульптурної композиції було урочисто презентовано ним і Послом мерам міст Галіфакс, Монреаль, Оттави, Торонта, Вінніпегу, Саскатуну і Едмонтону, а також два примірники стали цінними музейними експонатами в Посольстві України в Канаді і Парламенті Канади.
 |
| "Будда" Олег Лесюк. Фото Марини Гримич |
Абсолютно протилежний психологічний тип представляв др. (лікар) Юрій Фотій. Це був Ніагарський водопад. Пропрацювавши 30 років в стоматології не лише як лікар, але й як бізнесмен, він зрозумів, що хоче на мить зупинитися, переосмислити життя і зробити ті важливі речі, які ми дуже часто відкладаємо на потім, але часто так і не встигаємо їх зробити. Він вчасно взяв паузу. Для нього ця подорож – це паломництво, це акт пошани до своїх предків, які приїхали до Канади. Не знаю, як така креативна людина, як він, міг 30 років провести, загладаючи в рота пацієнтам. З нього міг вийти грандізозний всеканадський шоумен, голлівудівський актор, геніальний іміджмейкером... Власне, саме таким він став для нашої команди. Лікарська практика таки наклала на нього свій відпечаток: незалежно якою була попередня ніч, він завжди приходив ідеально свіжий, елегантний і ефектний. Він завжди надавав нашому проектові етнографічний автентичний шарм: у білих полотняних (випрасуваних, незважаючи ні на що) штанях, вишитій сорочці, пояс, чоботи, батькова валіза, з якою Юрій Фотій ніде не розставався і на кожному пункті нашої подорожі, як «вуйко Юрій» розповідав історію своєї родини, демонструючи зібрані ним артефакти.
 |
| Містер "Ніагарський водоспад". Фото Вахтанга Кіпіані |
Треба сказати, що пан Юрій виявився і найбільшим провокатором на нашому потязі. Всі халамидницькі акції протягом більш, як 2 тижні, були інспіровані саме ним, щё за що команда Canadian Train of Ukrainian Pioneers йому щиро вдячна.
На шляху поїзда українських піонерів приєдналися ще паломники, які за покликом свого серця і за власний кошт мандрували тими шляхами, що колись їхні предки.
Від самого Галіфаксу до Едмонтону з нами була пані Леся Савчук, яка дуже нагадувала міс Марпл: від її гострого ока ніщо не вислизало, вона уміла по-англійськи чемно і водночас беззаперечно давати відповідь чи робити судження, вона демонструвала тонкий гумор і завжди була з посмішкою. Вона стоїчно витримувала всі випробовування дороги, на відміну, до речі, від молодого покоління, яке «розклеювалося» при першій можливості.
 |
| "Міс Марпл" пані Леся Савчук Фото Марини Гримич |
В Торонто до поїзда приєдналися також дві нові родини паломників: сестри Анна і Оля Гарасим з донькою (племінницею) Калинкою. Ця жіноча група додала нашому потягу жіночого шарму. Семирічна Калинка стала беззаперечною фавориткою команди Ukrainian Train of Ukrainian Pioneers, і водночас фото- і кіномоделлю.
 |
| Фотомодель Калина з фотомоделлю Ігорем Осташем Фото Вахтанга Кіпіані |
Родина Розлин – Филип та його батьки пані Валентина і пан Віктор - також з Торонта і також здійснювали паломницьку подорож за власний кошт. Филип був «Відео-Гомером» проекту, бо записував на відеокамеру буквально кожну хвилину. Він має найповнішу відео версію проекту Canadian Train of Ukrainian Pioneers від Торонта до Едмонтону. А його батько – пан Віктор – був єдиним неукраїнцем в команді «корабля дітей капітана Ґранта». Нащадок німецьких місіонерів у Південній Африці, інженер за освітою, він незмінно носив гарну вишиванку і від українця його відрізнити було неможливо.
 |
| "Відео-Гомер" проекту Филип Розлин Фото Марини Гримич |
На відтинку Торонто-Вінніпег з нами були Стефко Бандера та Наталка Колач-Кулинич з чоловіком.
До команди Canadian Train of Ukrainian Pioneers ми зараховуємо також численних добровольців, які помагали зорганізувати програму на місцях. Вони натхненно працювали на проект за велінням серця і душі, не жаліючи ні часу, ні сил, бо вважали цей проект своїм.
Те, що цей проект став народним, один з його найбільших успіхів.
No comments:
Post a Comment