maryna hrymych across canada: # 2. Галіфакс, 22-24 червня 2011 р.

...Галіфакс зустрів нас здоровою північно-атлантичною прохолодою вперемішку з дозованими порціями того ж самого північно-атлантичного сонця. Тут якраз цвіте бузкова азалія, надаючи старому портовому місту кольористичного шарму. Місто Галіфакс розбиває стереотип, за яким усі портові міста в світі є брудними, смердючими і зручними для контрабандистів. Натомість тут усе чисто, свіжо, чітко, упорядковано і прозоро. І хочеться любити не лише красені-кораблі, що пропливають, як павичі, вздовж набережної, а й доки, вагони, елеватори, вантажні-монтажні інженерні конструкції, тобто все те, чого як правило, око естета уникає.

Команда «Історичного потягу українських піонерів», проникшись духом українсько-канадських першопроходців, «другопроходців» і «третьопроходців» (вибачте за новотвір), тобто українців першої, другої і третьої хвиль еміграції до Канади, намагалaся уявити собі, яким постав перед ними Галіфакс. Насправді ж іммігранти, як правило, не бачили місто, бо за тодішніми правилами, причаливши до берега, вони робили по землі кілька десятків кроків до будови Pier 21, з якої після здійснення всіх імміграційних формальностей і перевірок пересідали на поїзд, який віз їх в далекі онтарійські і прерійські землі.

Коли ми, перевдягнені в український народний одяг ішли набережною в напрямку Музею Pier 21, ми нагадували картинку Василя Курилика з обкладинки книги «Look Who Is Coming!».

Обкладинка книги Mary Paximadis "Look Who is Coming: The Wachna Story"
ілюстрована Василем Куриликом.
До речі, виявилося, що учасник Canadian Train of Ukrainian Pioneers"
Юрій Фотій є родичем родини Вахна, про яку ідеться в книзі

Look Who Is Coming in 120 Years.
Зліва направо: Юрій Стадніченко, Микола Томенко, Юрій Фотій, Ярослав Джусь, Ігр Осташ, Тарас Сoколик, Євген Суслов.
Галіфакс, 23 червня 2011 р.
Фото Марка Левицького

Власне, цю фразу не раз захочуть промовити ті, хто спостерігав за колоритною командою «Канадського поїзда українських піонерів» в усіх великих і маленьких містах, на фармах і на дорогах безмежних канадських просторів.

Історична будова Pier 21 збереглася й досі. Вона гармонійно вмонтована в сучасний вокзал, й інші портові адміністративні будови. Зараз у ній знаходиться чудовий музей. Слово «чудовий» - це не комплімент, музеї в Канаді дійсно чудові.

Pier 21. Фасад історичної будови. Фото Марини Гримич

Вигляд на Pier 21 з вікна потягу (задня частина будови).
Фото Марини Гримич

Запуск «Історичного потягу українських піонерів», природно, відбувся саме тут. Символічно, що співорганізаторами акції були Pier 21, Морський порт Галіфаксу і абсолютно чарівна молода українська громада Галіфаксу, представники 4 хвилі української еміграції.

У програмі учасників проекту були також: екскурсія до Музею Pier 21 (до речі, в мультимедійній презентації є окрема мила оповідь про українську родину), портом Галіфакс (віце-президент бискчий менеджер українського походження Джордж Малек (Малець) http://www.portofhalifax.ca/english/about-us/executive-team/index.html, групове фото біля пам'ятника українським іммігрантам, присвяченого 100-річчю поселення українців у Канаді, який дещо шокував учасників поїзду своєю естетикою.

Розгублені учасники поїзда біля пам'ятника українським піонерам.
Галіфакс, 23 червня 2011. Фото Марка Левицького

Team-building акція відбулася в готелі з традиційними для українських акцій всіх ґатунків салом, ковбасою і українською піснею. Саме тут, готуючись до візиту в західну Канаду, учасники поїзда почали розучувати пісню «Це наша земля», яка стала гімном Canadian Train of Ukrainian Pioneers.

На поїзд Галіфакс-Монреаль команду «Історичного потягу» проводжали спонсори акції VIA Rail, а також представники молодої української громади в Галіфаксі.

Треба признатися, що ми примусили дещо похвилюватися адміністрацію вокзалу і пасажирів, що чекали на свої потяги, оскільки, розгубившись в незнайомому просторі, ми нагадували, м'яко кажучи, не кероване овече стадо, яким всі туристичні канадські групи чемно ідуть на поїзд, а диких цапів. Напевно, саме так нерідко поводилися численні іммігранти з Європи (не лише наші земляки), які кораблями прибували до Галіфаксу і пересідали тут на поїзд. Уявляю, яку витримку повинні були мати колись співробітники канадських імміграційних служб, щоб справитися з потоком переляканих, перетомлених, нерідко хворих і голодних іммігрантів! Уявляю, якою продуманою мала бути імміграційна логістика, аби унеможливити безпорядок, хаос і паніку! Ми дуже часто читаємо в мемуарах нарікання на канадську імміграційну службу. Однак саме тут, на вокзалі в Галіфаксі, я зрозуміла, якою важкою і часто невдячною була їхня робота.

Хоча б такий факт: просто неможливо було зібрати учасників поїзду поставити в рядок, щоб зняти пристойну фотографію. А тепер уявіть собі фотографа, який в Квебек-сіті вилаштовує переляканих українських іммігрантів у рядок, щоб зробити перфектний пікчер, який не втрачає цінність навіть через 100 років!

Нас було всього 20 чоловік, в принципі розумні та інтелігентні люди, більша половина яких живе в Канаді, але нам таки вдалося зробити маленький український рейвах. Зокрема, учасники проекту спершу трохи розгубилися, що валізки у канадських поїздах здають у багаж, однак швидко оговтались і, оперативно перепакувавшись, навіть не запізнилися на поїзд. Інших стресових ситуацій не було. Хіба що мало не загубилися Марко Левицький і отець Ґаладза, однак на радість усім, вчасно знайшлися.