 |
| Пам'ятник Шевченку в Оттаві. Фото Марка Левицького |
Цього місця на своєму маршруті організатори проекту Canadian Train of Ukrainian Pioneers боялися найбільше.
Чому? Адже Оттава – столиця Канади, місце перебування Посольства України в Канаді, де навіть стіни допомагають! До чого таке хвилювання?
А хвилювання наше було пов'язане з грандіозною подією, що планувалася, а саме з відкриттям пам'ятника Тарасові Шевченку.
З цим проектом від початку відбувалися дивні речі. Приїхавши до Канади, ми з чоловіком почули якусь незрозумілу, як на нас, історію: у 2006 р. тому визначний українсько-канадський скульптор Лео Мол (Молодожанин) подарував оттавській громаді пам'ятник Шевченкові. Не продав, а подарував... До слова кажучи, це феноменально відомий і високооплачуваний в Канаді скульптор (нині покійний), однак він не взяв за кількаметрову композицію, що складається з трьох композиційних частин, ні копійки. І ось ці всі роки маленький комітетик по встановленню пам'ятника Шевченка в Оттаві на чолі з Орестом Дубасом, як риба об лід, б'ється, не в змозі зрушити проект з місця. Хтось наклав на встановлення пам'ятника табу, і це автоматично відвернуло громадськість від проекту.
Так Тарас Шевченко у виконанні визначного скульптора долілиць (як Гоголь у труні) пролежав у дерев'яній коробці 6 років. За що? Чому? Кому і чим він не догодив?
Я цього не розуміла (напевно, я трохи тупенька), і тому стала посилено переконувати чоловіка підтримати проект.
До цього неприємного враження щодо ставлення до Шевченка додалося ще одне: вже легендарне викрадення пам'ятника Шевченка в околиці Торонта Оквіль. Той пам'ятник колись давно був возведений організацією, яка була прихильною до Радянської України (ТОУК) і не без їі фінансової допомоги. З політичних переконань в українській громаді пам'ятник ігнорували, зневажали, а коли він зник з п'єдесталу (знайшлася тільки голова - архетипічна ситуація), тихенько підсміювалися.
Після того випадку, я подумала: напевно я не просто тупенька, а дуже і дуже тупа, бо знову ж таки нічого не розумію. Для мене Шевченко - чи не єдиний символ, який об'єднував українців всіх віросповідань, всіх політичних переконань, старих і малих, «і мертвих, і живих, і ненароджених» в усіх куточках світу.
Зовсім недавно я почула історію, що була розказана мені напівжартома однією дуже інтелігентною жінкою: «Я виросла в Вінніпезі. І мені щодня доводилося ходити повз «Робітничий дім» до школи. І кожен раз, проходячи повз нього, я вважала своїм обов'язком плюнути в його бік. Тепер я думаю, що це було не дуже гарно з мого боку...». Я лише посміхнулася у відповідь. Це мені дуже нагадало ситуацію з пам'ятниками Шевченка в Канаді (слава Богу, не з усіма).
Було кілька, на перший погляд прагматичних, аргументів, які «працювали» проти ідеї встановлення пам'ятника Шевченку в Оттаві.
А головний - такий: пам'ятник встановлений «не на публічній землі, а на приватній». Малося на увазі, що він стоїть не в центрі міста, а, скажімо так, на околиці центру міста, на території, що належить Українській католицькій церкві Святого Івана-Хрестителя. Для мене, людини раціональної і небайдужої до іміджу України в Канаді, цей аргумент звучав, знову ж таки, досить дивно. Чим це місце не догодило? Звичайно, в є Канаді прецедент, коли український пам'ятник Шевченка стоїть в центрі міста. Ідеться про Вінніпег, стару українську столицю Канади. Там він дійсно виглядає як велична композиція, споглядаючи яку на фоні Провінційного парламенту Манітоби, проймає гордість за те, що ти українець.
Але треба взяти до уваги: він був поставлений а) в західній Канаді і б) в добу, коли українці (нащадки першої і другої хвиль імміграції) займали чільні посади в Канаді на всіх рівнях. Звичайно, це біда, що зараз немає такого рівня політиків українського походження в Східній Канаді, які могли б своїм авторитетом добитися рішення поставити пам'ятник Тарасові Шевченку в Оттаві біля парламенту. У цьому випадку він би, як і годиться в Канаді, став одним із символів знаменитої канадської багатокультурності.
Зате місце на підвищенні над живописним Рідо-каналом цілком може стати місцем паломництва українців, подібно до могили і пам'ятника Шевченку на Тарасовій горі в Каневі. Подібність оттавського місця до каневського визнали всі гості з України, включно з мером і зарупником мера Канева. Адже той пам'ятник, який височить перед Київським університетом, не може стати місцем паломництва, оскільки він є в центрі міста. Так само пам'ятник у Вінніпезі не може стати об'єктом паломництва, а от пам'ятник в Оттаві може. Тим більше, що він розташований, за влучним висловом Посла, на «Рідо-кручах».
Ще один мій контраргумент: у Вінніпезі пам'ятник стоїть на такому публічному місці, де за ним завжди є догляд. Цього не скажеш про пам'ятник Лесі Українки в Торонто, який також стоїть на «публічному місці», щоправда, також на околиці центру міста, у Хай/Гай Парку. Я взагалі людина спокійна, але мої патріотичні почуття образило те, що коли ми з командою Canadian Train of Ukrainian Pioneers прийшли покладати квіти українській поетесі, нам спершу довелося висмикувати бур'яни (аби вони не потрапили в кадр фільма), а пізніше «насолоджуватися» прогулянкою цілого виводку собак навколо нього. Нехай вже краще Шевченків пам'ятник в Оттаві стоїть у приватному місці, де за ним завжди буде догляд, і біля якого собак не вигулюватимуть.
Навколо бідолашного оттавського пам'ятника Шевченку весь час збиралися хмари: то грошей бракувало, то не вистачало якихось юридичних документів, то якісь дурні плітки поширювалися, а в день його бетонування - по місту, як на зло, промчалася жахлива буря, яка, подейкували, похилила пам'ятник на 11 градусів... А прогноз погоди на день його відкриття передбачав сильний дощ...
Напередодні нервували всі.
Однак цей день, 26 червня, настав. І все стало на свої місця. Стало зрозумілим, що свято відбудеться незважаючи ні на що і що пам'ятнику стояти...
Свято було чудовим, народним, щирим, пишним і дуже презентабельним...
...Тим часом учасники проекту Canadian Train of Ukrainian Pioneers, а також кількатисячна публіка стежили за інтригуючим сюжетом святкування: як «вирвалася» із закритого засідання парламенту сенатор Рейнел Андрейчак, щоб виконати на офіційній церемонії разом з Ігорем Осташем функцію ведучої (в Канаді це дуже почесна місія, що зветься Master of Ceremony), як чотирнадцятирічна Ксеня Біланюк на здивування всім прочитала вірш Шевченка на п'яти мовах світу (не включаючи російської, звичайно), як освячували пам'ятник владики і священики різних українських церков, як висаджували ВІПи разом з "народом" «дуб Шевченка», як "медовими вустами" говорили офіційні представники канадської влади, як зачарував усіх виступ Капели бандуристів з Торонта під керівництвом Віктора Мішалова, як Сашко Лірник, ведучий концертної частини безпосередньо і на підйомі вів концертну програму, як лебедем виплила на сцену Ніна Матвієнко, як пам'ятник Шевченка "не хотів роздягатися" (церемонія знімання покривала протримала кілька довгих хвилин всіх присутніх у величезній напрузі, і лише завдяки метикованості народного депутата України Євгена Суслова було знайдено в покривалі "слабке місце", і воно благополучно впало на землю) ...
 |
| Євген Суслов, Микола Томенко та Ігор Осташ покладають вінок Тарасові. Фото Марка Левицького |
 |
| Як пам'ятник "не хотів роздягатися" Фото Марка Левицького |
 |
| Тільки Марко Левицький міг сфотографувати церемонію посвячення з цього ракурсу (зі сторони пам'ятника). |
 |
| "Героїня дня" Рейнел Андречак Фото Марка Левицького |
 |
| Олег Лесюк дарує свою скульптурну композицію предстанику Оттавської мерії Фото Мрка Левицького |
 |
| Віктор Мішалов та його капела на фоні української церкви св. Івана Хрестителя Фото Марка Левицького |
Тим часом невидимі організатори свята, члени Комітету по встановленню пам'ятника Шевченка і все українське Посольство, тихо і непомітно, як мурашки, робили свою роботу. І тут знову дежавю. Про роль церкви і народної ініціативи в історії української Канади. Саме парох Української католицької церкви св. Івана-Хрестителя о. Кирило Микитюк дав згоду на встановлення пам'ятника на приватній землі церкви. Звичайно, це рішення узгоджувалося по всій українській католицькій ієрархійній вертикалі. Однак ключовою фігурою в цьому процесі був саме він. По-християнськи стійко він терпів усі перипетії, пов'язані з пам'ятником. Скромний і на вигляд суворий, він виявив далекоглядність і мудрість, якої позбавлені численні політики і псевдополітики українсько-канадської громади.
Співпраця комітету по встановленню пам'ятника Тарасові Шевченку в Оттаві та Посольства України в Канаді по суті була також народною ініціативою. Це робили люди, які не належали до організацій, а якщо й належали, то займалися проектом за власною волею, за рахунок свого вільного часу. Їхні імена не викарбувані на пам'ятнику, але колись, публікуючи книгу, я їх всіх назву...
 |
| Пам'ятник Шевченку роботи Лео Мола Фото Марка Левицького |
No comments:
Post a Comment