# 10. ...Тому що Вінніпег – не колишня, а просто українська столиця Канади... For ever.

Вінніпег не схожий на всі інші канадські міста. В ньому є історія. А точніше не історія, а Історія. Бо історія є у всіх міст і сіл, а Історія – це щось фундаментальне і капітальне. В Вінніпезі відчувається фундаментальність і капітальність.

«Золотий вік» Вінніпега припадає на 15 останніх років XIX століття і перших 15 років XX століття і пов'язується передусім з активним розвитком трансканадської залізниці. Це був не лише величезний вузловий залізничний пункт, а й ключовий фінансовий, бізнесовий, політичний, освітній центр Північної Америки. Сьогодні, дивлячись на мапу західної півкулі, видається дещо дивним, чому на рубежі ХІХ і ХХ століть такі високі ставки ставилися на місто, північіше від якого (якщо не брати до уваги Саскатун і Едмонтон на північному заході) зараз знаходяться лише індіянські резервації та національні заповідники. Однак в ті роки перпективи уявлялися інакшими, і сюди не жаліли вкладати великі гроші, і не просто великі, а вЕ-Еликі. Читаючи тодішню вініпезьку пресу, новини політичного і світського життя, мені часом здавалося, що йдеться не про Вінніпег, а про Нью-Йорк...

Що ж сталося? Чому Вінніпег раптом не виправдав надій? Сьогодні вважається, що подальшому розквіту Вінніпегу завадило... будівництво Панамського каналу. Через Вінніпег пролягав найoптимальніший шлях від океану до океану: Європа – Атлантика – Пасифіка. Відкриття Панамського каналу в 1914 році, природно, «перебрав» на себе значну кількість перевезень від океану до океану «не міняючи коня», тобто вид транспорту.

Сьогодні це північноамериканське місто не має колишнього стратегічного значення, однак в ньому лишилася майже незруйнованою колишня стара «фундаментальність». Якщо, наприклад, старе Чікаго майже все перебудоване, і незважаючи на те, що є шедевром сучасної архітектури, старого (гангстерського) Чікаго Вам у ньому не знайти. А у Вінніпезі на деяких старих вуличках він ще є. В його архітектурі залишився дух старої додепресивної Америки.

Цитую себе, колишню, зразка 2007 року (див. мої «Листи жовтябристки здалеку»):

“У цьому сенсі сучасний Вінніпег – дуже стильний, він демонструє естетику старої Америки, недарма тут знімаються голлівудівські фільми про знамениті чиказькі гангстерські розборки.

Це просто дивовижне відчуття – гуляти центром Вінніпегу, за кілька метрів від головних вулиць Portage (яка лежить на трансконтинентальній дорозі, що єднає Галіфакс на Сході й Ванкувер на заході) і Main Street! Ідеш порожніми вулицями серед білого дня, де стоять дивні для європейського ока будинки, схожі на різнокаліберні сірникові коробки, з обов’язковими металевими „пожежними” сходами... Ні деревця, ні травинки, загрозлива тиша, підозріла порожність... Насправді, це колишні залізничні склади, де тепер розмістилися різні установи, і навіть музеї і театри. Ці будинки зараз трактуються як cultural heritage (по-нашому – пам’ятками архітектури), і це правильно, у нас в Україні поки що недооцінюється важливість збереження старої індустріальної архітектури. В ній є ні з чим не порівнянний шарм, неповторна маргінальна естетика, ідеологічно дуже близька богемі – не тій, декадентській, мережано-порцеляновій, а іншій – бунтівній, радикальній, маяковськоподібній. (До речі в Торонто – в старих ґуральнях, де колись виробляли віскі, зараз розмістився чи не найкращий мистецький центр, де в кожній старій будові заводського типу є своя шалена галерея сучасного мистецтва, і де просто бурлить богемне життя).

Порівняння столиці Манітоби з гангстерським Чикаго початку ХХ ст. невипадкове. Власне, бандитським був і Вінніпег, в тому числі його північна – українська – околиця (North End), де колись „промишляв” легендарний бандит Іван (Джек) Кравченко. Кількома словами – це був авантюрист вищого ґатунку, що знав багато мов і бездоганно володів мистецтвом перевтілення, що давало йому можливість блискуче здійснювати свої афери.

Норт-Енд (здається, саме так вимовляли наші українці цю частину Вінніпегу) – це була українська територія на теренах канадських прерій” (http://marynahrymych1.blogspot.com/2009/12/blog-post.html)

Я не даремно почала «здаля», бо так само фундаментальною і капітальною є українська присутність в Вінніпезі. Якщо в Монреалі, Оттаві й Торонто її треба вишукувати, то в Вінніпезі вона просто на долоні, або, як казала моя прабаба Варка, «в рота проситься»: в центрі міста біля Легістратури стоїть (стояв і стоятиме!) потужний пам'ятник Шевченку (роботи Лео Мола), трохи далі - пам'ятник жертвам голодомору, ще кількасот метрів далі – стара стильна староамериканська капітальна будова з намальованою назвою ОСЕРЕДОК, де знаходиться найбільший в Канаді український музей і архів. Очолює його пані Софія Качор, яка так само все робить капітально і фундаментально, бо є ученицею капітального і фундаментального Ярослава Рудницького. Признаюся, коли Canadian Train of Ukrainian Pioneers відвідував Осередок, у істориків і журналістів з його команди «текли слинки»: скільки тут можна всього «накопати»! Тут матеріалів на сотні дисертацій!

Пам'ятник Тарасу Шевченку
(скультор Лео Мол, 1961)
Фото Марка Левицького

О. Максим Лисак промовляє молитву за упокій
душі Великого Кобзаря.
Фото Марка Левицького, 2 липня 2011 р.

Учасники Історичного потягу
разом з Віце-прем'єром Манітоби
Росаною Вовчук вшановують пам'ять
Великого Кобзаря.
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.

Canadian Train of Ukrainian Pioneers
біля пам'ятника Шевченку
на фоні фундаментальної Легістратури Провінції Манітоба
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.

Пам'ятник жертвам голодомору в центрі Вінніпегу
Фото Вахтанга Кіпіані, 2 липня 2011 р.

"Вічная пам'ять" жертвам голодомору.
Служить о. Максим Лисак
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.

Будова "Осередку" в Вінніпезі.
Фото Марини Гримич
2 липня 2011 р.

Вхід до Осередку Української Культури.
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.

Софія Качор показує Послу та його дружині
рідкісні видання
Фото Марка Левицького, 2 липня 2011 р.

Софія Качор на фоні Слуцького пояса ХVІІ ст.
рекламує довідник "Архівна україніка
в Канаді" (за ред. д.і.н. Ірини Матяш).
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.

Виставка "Бабина скриня" в Осередку,
присвячена 120-річчю поселення українців в канаді.
Фото Марка Левицького, 2 липня 2011 р.

Перше видання "Енеїди"
з колекції "Осередку"
Фото Вахтанга Кіпіані, 2 липня 2011 р.

Граффіті на будові редакції газети
"Український голос"
Фото Вахтанга Кіпіані, 2 липня 2011 р.

Капітальність українського життя в Вінніпезі виявляється ще й в тому, що тут можна знайти не просто одну з його сторін, тут присутнє все: є фундаментальна піонерська і фармарська історія його околиць, є історія української робітничої української громади, є діпістська історія, були тут націоналісти і соціалісти, помірковані і радикали, віруючі і безбожники, праві й ліві, істеблішмент і страйкарі, наукова, політична, мистецька еліта і легендарні зулігани на кшталт вищеназваного Джека Кравченка...

Знову себе цитую зразка 2007 року:

“…Mи зацікавилися одним шматочком Норт- Енду. Уявіть собі гротескне перехрестя: на одному розі – величезний, нині діючий католицький собор; на другому – стара дзвіниця колишньої церкви, яку збудували василіяни, поряд з нею – діючий старечий дім, де нині доживають віку так звані канадські „комуністи”, а по суті, соціал-демократи, що співчували Радянській Україні; перед входом до старечого дому – „комуністичний” пам’ятник Франкові; на третьому розі перехрестя – двоповерховий будиночок з магазинчиком, де колись розташовувалася „саля (тобто зал) Ястремського” – осередку молодих радикалів, по суті, соціал-демократів, які кликали себе „драгоманівцями”, а частково – просто місцевих розбишак. Цей „букет” нині знаходиться в центрі індіянської кримінальної спільноти. 

Так от. Колись на цьому „екстремальному” перехресті відбувалися страсті-мордасті: коли у василіянській церкві, від якої нині лишилася тільки дзвіниця, правив отець Филипів, який вважав, що 99% людства – це вороги Ісуса Христа, – навскіс, через дорогу, в салі Ястремського (а це 10-15 метрів) молоді радикали, драгоманівці і просто хулігани горлали антиклерикальні пісні, заглушуючи службу...

Чим не – „місто контрастів”? До речі, недалеко була розташована колись „експериментальна” українська протестантська церква Ukrainian Labour Temple, зорганізована здебільшого „драгоманівцями” (повний ф’южн! Такому креативу позаздрила навіть я, що ніколи не жалілася на брак фантазії!). Власне, церква проіснувала недовго, бо українці ніяк не могли порозумітися з пресвітеріанами, що взялися їм допомагати.

Таким був Вінніпег початку ХХ ст. Справжній Вавилон”.

Капітальність Вінніпега виявляється і в "капітальності" його мешканців. 

Капітальність вінніпезців може бути такою:
віце-прем'єр-міністр Манітоби
Росана Вовчук.
Фото Марка Левицького, 2 липня 2011 р.

Капітальність вінніпезців може бути і такою:
Софія показує автографи відомих виконавців на своїй гітарі.
Фото Вахтанга Кіпіані, 2 липня 2011 р.

Капітальність вініпезців може бути і такою:
сторічна вінніпезька мешканка
зустрічає Canadian Train of Ukrainian Pioneers
на вокзалі.
Фото Марини Гримич,
2 липня 2011 р.

Не можу втриматися, щоб не дати це фото:
зустріч на Вінніпезькому вокзалі
Фото Марини Гримич,
2 липня 2011 р.

А особливо це:
наймолодші і найстарша вінніпезці
зустрічають Canadian Train of Ukrainian Pioneers.
Фото Марини Гримич,
2 липня 2011 р.

У розділі про Торонто я назвала Вінніпег «старою українською столицею Канади». Це не мої слова. Тут, у Канаді так прийнято називати Вінніпег. Однак на цей раз, я прийшла до висновку, що Вінніпег – це не колишня українська столиця Канади, вона нею і є, бо ніде, в жодному місці країни немає такої української фундаментальності й капітальності, як у Вінніпезі. Та й не дивно, слово капітальність споріднене зі словом capital (столиця), а фундаментальність - з фундаментом. Так, у Вінніпезі закладений фундамент українсько-канадської культури.

Не буває колишніх президентів, прем'єр-міністрів і Послів. Столиці бувають колишніми, але це - не про Вінніпег. До речі, тут знаходиться «серце» (митрополія) Української Католицької Церкви Канади і Української Православної Церкви Канади. Шкода, що "громадське" серце "трансплантоване" до Оттави. Тут, у Вінніпезі, воно було б на своєму місці.
Думаю, що бренд «Вінніпег як українська столиця Канади for ever» має жити.


2 липня 2011 р. в скультурному парку Лео Мола у Вінніпегу відбулася урочиста акція, присвячена 120-річчю українського поселення в Канаді. Золотий спонсор - готельний комплекс Canad Inns, президент Лео Ледоговський. Leo Ledohowski - це ще один приклад українського успіху в Канаді (http://mpue.ca/Osvita/website/documents/LeosBioFINAL.pdf), віднині Почесний Консул України в Вінніпегу. Виріс на українській фармі, в дитинстві діпомагав збирати батькові каміння з поля (в Манітобі каміння "росте" з землі, як бур'ян, і його треба щороку збирати), а став професором університету, громадським діячем, успішним бізнесменом, одним із меценатів "Музею прав людини", що будується в Вінніпегу. Його донька - Dr. Lindy Ledohowski -  відомий в Канаді дослідник українсько-канадської культури (http://lindyledohowski.com/).

Leo Ledohowski
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.
Скультурний парк Лео Мола у Вінніпегу 

Остап Гавалешка отримує нагороду
Міністерства закордонних справ України
за взірцеву роботу на посту Почесного консула України
в Вінніпегу. Вручає Посол Ігор Осташ.
Фото Марка Левицького, 2 липня 2011 р.

Народний депутат України Олесь Доній, Марина Гримич,
Посол України в Канаді Ігор Осташ,
Почесний Консул України в Вінніпегу Лео Ледоговський,
Віце-перм'єр-міністр Манітоби Росана Вовчук (Вовчак),
Голова українсько-канадської парламентської групи
Джон Сопінка.
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.
Парк скульптур Лео Мола, Вінніпег 

PS: Smile! Скультурні композиції Лео Мола VS скульптурні композиції Канадського Трена Українських Піонірів.

Трембітар Лео Мола VS
Трембітар Юрко Фотій.
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.
Парк скульптур Лео Мола
у Вінніпегу

Чемна дівчинка Лео Мола
VS Чемна дівчинка Калинка.
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.
Парк скульптур Лео Мола
у Вінніпегу

Бандурист Лео Мола
VS бандурист Ярослав Джусь
Фото Canadian Train of Ukrainian Pioneers
2 липня 2011 р.
СКультурний парк Лео Мола у Вінніпегу

Бандурист Лео Мола
VS не-бандурист Юрій Стадніченко.
Фото Canadian Train of Ukrainian Pioneers

"Surprise"  Лео Мола.
На жаль, ніхто з Канадського Трена Українських Піонірів
не захотів позувати поряд з нею.
От був би дійсно сюрпрайз!
Фото Вахтанга Кіпіані,
2 липня 2011 р.
СКультурний парк Лео Мола у Віннпегу

"Родина" Лео Мола.
Фото Вахтанга Кіпіані

"Полярний пілот" Лео Мола.
Я не встигла підбігти, щоб сфотографуватися. Шкода, мій образ.
Фото Вахтанга Кіпіані

Dr. Lindy Ledohowski
VS об'єкт своїх досліджень.
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.
Парк скульптур Лео Мола
у Вінніпегу

А це скультура Олега Лесюка
переходить з його рук і рук Посла
до рук заступника мера Вінніпегу.
Фото Марка Левицького,
2 липня 2011 р.
Парк скульптур Лео Мола
у Вінніпегу