Tuesday 20 September 2011

# 13. Обережно: в Саскатуні зачарований вокзал!






Спершу невеличка довідка для тих, хто з України: Саскатун – це столиця канадської провінції Саскачеван, а походить вона від назви західноканадської прерійської ягоди саскатун. Бачите, яку смачну назву має столиця Саскачевану! Це приблизно, якби обласний центр в Україні називався б «Ожина».
Отак росте ягода-саскатун.
Фото Марини Гримич

А так їі збирають...
Фото Марини Гримич

І от. Приїхали ми в найсмачніше місто Канади вже пізно ввечері. Після вокзалів в Монреалі, Торонто – Саскатунський вокзальчик виглядав дуже скромно: він десь утричі менший від залізничної станції Стрий.
Коли ми лише під'їжджали, то після келиха шампанського дозволили собі пожартувати щодо його непереконливих розмірів. Однак зайшовши всередину, обліплені з ніг до голови комарами, які залазили нам у вуха, ніздрі, під джинси, за пазухи, - ми ніяк не могли вийти з вокзалу. Він нас просто причарував.
Спершу ми фотографувалися перед величезним довгим панно, висотою із зріст Донія і шириною з автобус. Це була ручної роботи картина, створена Ромою Новаковською та її колегою. На ній зображений вагон поїзда, біля якого «стоять» перші українські емігранти. Ми вже настільки зжилися з образом перших українських піонерів, щo фотографуватися біля них, хай навіть намальованих, усім доставляло неймовірне задоволення.
Фотосесія тривала безкінечно, чарівний вокзал не хотів нас випускати.
Це було, як в зачарованому лісі, з якого не можна виблукати.
Добре що з нами були добрі чарівні феї – Надя Прокопчук, Данило Пудерак, Славко Кіндрачук з дружиною! Саме вони з великими зусиллями – відомими лише їм саскатунськими античарами – вивели нас із зачарованого вокзалу, посадили в транспорт і розвезли по готелях і домівках...

"Найпіонерніший український піонер" Ігор Осташ.
Фото Марини Гримич,
4 липня 2011 р.
Залізничний вокзал Саскатуну.
Ззаду панно у виконанні Роми Новаківської

Ігор Осташ з не менш піонернішими
Олесем Донієм та Калинкою Гарасим.
Фото Марини Гримич,
4 липня 2011 р.

Олександр Данилейко та Юрко Фотій неначебто
все життя працювали в модельному бізнесі.
Фото Марка Левицького
4 липня 2011 р.

Вся наша команда.
В об'єктив, як завжди не потрапили Гримич і Левицький.
Така наша судьба...
Фото Марка Левицького,
4 липня 2011 р.

А це Посол з авторками панно
на святі Івана Купайла,
7 липня 2011 р.
Фото Марини Гримич



Саскатунська фея # 1 - Данило Пудерак.
Фото Марка Левицького

Ще дві феї -  Славко Кіндрачук
з дружиною.

...А через кілька днів ми виїжджали з цього ж вокзалу до Едмонтону. Привезли нас сюди ті ж самі добрі саскатунські феї Надя Прокопчук, Данило Пудерак і Славко Кіндрачук з дружиною.
І все знову повторилося: офіційно – запізнювався поїзд. Але ми ж то знали, що вся справа не в поїзді, який десь, у преріях збився з маршруту! В усьому винен зачарований вокзал Саскатуну!
Спершу ми всі сиділи, втомлено розглядаючи групу скаутів, які також тинялися сюди-туди по вокзалу, і знехотя перемовлялися...
І раптом...
Ви не повірите! Вокзал почав випускати свої чари! Почав напускати на нас туману... Почав нас гіпнотизувати...
Спершу група канадського трена українських піонірів стали танцювати щось на кшталт лампади, а потім  усі стали в рядочок, один за одним, кожен наступний обхопив попереднього за талію, і всі почали танцювати танець, схожий на лєтку-єнку!
Ми якраз з Марійкою Бурмакою сиділи поряд і про щось втомлено перемовлялися... і раптом перед нашими очима з'явилася ця група вар'ятів, що рухалася змійкою по вокзалу. Згодом вона стала зростати і зростати! На неї «наростали» все нові й нові вар'яти, і не лише учасники українсько-піонірської групи!

Фото Марка Левицького,
7 липня 2011
Залізничний вокзал в Саскатуні

Фот Марка Левицького
7 липня 2011
Фото Марка Левицького

Фото Марка Левицького
Фото Марини Гримич
7 липня 2011

Фото Марини Гримич
7 липня 2011

Фото Марини Гримич

Фото Марини Гримич

Фото Марини Гримич

Після того Ярослав Джусь, в найкращих кобзарських традиціях, сів посеред залу і почав свій власний перформанс. Народ просто «випав». Ми – тобто команда Канадського Трена українських піонірів – вже звикли до Джусевих віртуозних кандибоберів, однак бідні канадці... Господи, та вони ж, бідні, ніколи в житті такого не чули! Їхні очі просто повилазили на лоби і на потилиці! В кашкет, який ми поклали «для прікола», почали летіти лунні, причому найактивнішими спонсорами українського мистецтва виявилася вся та ж група молодих скаутів підліткового віку, що перед тим поневірялася вокзалом! Взагалі ті скаути були якісь не досить скаутні...

Фоторепортаж Марка Левицького:


Add caption


Add caption


Add caption


Add caption


Add caption


Add caption

А потім сталося іще одне диво дивне. Наш новий лідер – Калинка Гарасим (кажу це з повною відповідальністю, бо попередні вже на Саскатуні видохлися) – стала показувати не досить скаутним скаутам елементи української гри «Ручайок». Ми – дорослі – були дещо збентежені: невже таке може бути, що діти не знають, як робити «Ручайок»? У нас же в Україні це в кожному дитсадку роблять! Однак скаутів (та й взагалі, канадських дітей) цьому не навчають. Шкода!

Фоторепортаж Марка Левицького:


Add caption


Add caption


Add caption


Калинка зробила чудо. А чудо полягало в тому, що вона – наш новий лідер і найбойовіший і найвитриваліший член нашої команди, - була на голову нижчою від найменшого скаута! Вона так ними командувала, як генерал дивізією! А вони й не опиралися, а дуже слухняно виконували її накази!

Врешті решт всі були щасливі!
І я зрозуміла: зачарований саскатунський вокзал нас затримав, аби подарувати нам шматочок щастя (тільки не пафосного, а такого собі – хулігансько-халамидницького) і приємних (також хулігансько-халамидницьких) спогадів про Саскатун на все життя!
І він це зробив!

А якби навіть і не зробив, то... Це щасливими нас зробило саме місто-ягода і феї та ельфи різноманітних калібрів, які там живуть.
Але про це докладніше в наступному пості.

No comments:

Post a Comment