Спершу невеличка довідка для тих, хто з України: Саскатун – це столиця
канадської провінції Саскачеван, а походить вона від назви західноканадської
прерійської ягоди саскатун. Бачите,
яку смачну назву має столиця Саскачевану! Це приблизно, якби обласний центр в
Україні називався б «Ожина».
 |
| Отак росте ягода-саскатун. Фото Марини Гримич |
 |
| А так їі збирають... Фото Марини Гримич |
І от. Приїхали ми в найсмачніше місто Канади вже пізно ввечері. Після
вокзалів в Монреалі, Торонто – Саскатунський вокзальчик виглядав дуже скромно:
він десь утричі менший від залізничної станції Стрий.
Коли ми лише під'їжджали, то після келиха шампанського дозволили собі
пожартувати щодо його непереконливих розмірів. Однак зайшовши всередину,
обліплені з ніг до голови комарами, які залазили нам у вуха, ніздрі, під
джинси, за пазухи, - ми ніяк не могли вийти з вокзалу. Він нас просто
причарував.
Спершу ми фотографувалися перед величезним довгим панно, висотою із зріст
Донія і шириною з автобус. Це була ручної роботи картина, створена Ромою
Новаковською та її колегою. На ній зображений вагон поїзда, біля якого «стоять» перші
українські емігранти. Ми вже настільки зжилися з образом перших українських
піонерів, щo фотографуватися біля них, хай навіть намальованих, усім доставляло
неймовірне задоволення.
Фотосесія тривала безкінечно, чарівний вокзал не хотів нас випускати.
Це було, як в зачарованому лісі, з якого не можна виблукати.
Добре що з нами були добрі чарівні феї – Надя Прокопчук, Данило Пудерак,
Славко Кіндрачук з дружиною! Саме вони з великими зусиллями – відомими лише їм
саскатунськими античарами – вивели нас із зачарованого вокзалу, посадили в
транспорт і розвезли по готелях і домівках...
 |
| "Найпіонерніший український піонер" Ігор Осташ. Фото Марини Гримич, 4 липня 2011 р. Залізничний вокзал Саскатуну. Ззаду панно у виконанні Роми Новаківської |
 |
| Ігор Осташ з не менш піонернішими Олесем Донієм та Калинкою Гарасим. Фото Марини Гримич, 4 липня 2011 р. |
 |
| Олександр Данилейко та Юрко Фотій неначебто все життя працювали в модельному бізнесі. Фото Марка Левицького 4 липня 2011 р. |
 |
| Вся наша команда. В об'єктив, як завжди не потрапили Гримич і Левицький. Така наша судьба... Фото Марка Левицького, 4 липня 2011 р. |
 |
| А це Посол з авторками панно на святі Івана Купайла, 7 липня 2011 р. Фото Марини Гримич |
 |
| Саскатунська фея # 1 - Данило Пудерак. Фото Марка Левицького |
 |
| Ще дві феї - Славко Кіндрачук з дружиною. |
...А через кілька днів ми виїжджали з цього ж вокзалу до Едмонтону.
Привезли нас сюди ті ж самі добрі саскатунські феї Надя Прокопчук, Данило Пудерак
і Славко Кіндрачук з дружиною.
І все знову повторилося: офіційно – запізнювався поїзд. Але ми ж то знали,
що вся справа не в поїзді, який десь, у преріях збився з маршруту! В усьому
винен зачарований вокзал Саскатуну!
Спершу ми всі сиділи, втомлено розглядаючи групу скаутів, які також
тинялися сюди-туди по вокзалу, і знехотя перемовлялися...
І раптом...
Ви не повірите! Вокзал почав випускати свої чари! Почав напускати на нас
туману... Почав нас гіпнотизувати...
Спершу група канадського трена українських піонірів стали танцювати щось на кшталт лампади, а потім усі стали в рядочок, один
за одним, кожен наступний обхопив попереднього за талію, і всі почали танцювати
танець, схожий на лєтку-єнку!
Ми якраз з Марійкою Бурмакою сиділи поряд і про щось втомлено
перемовлялися... і раптом перед нашими очима з'явилася ця група вар'ятів, що
рухалася змійкою по вокзалу. Згодом вона стала зростати і зростати! На неї
«наростали» все нові й нові вар'яти, і не лише учасники українсько-піонірської
групи!
 |
| Фото Марка Левицького, 7 липня 2011 Залізничний вокзал в Саскатуні |
 |
| Фот Марка Левицького 7 липня 2011 |
 |
| Фото Марка Левицького |
 |
| Фото Марка Левицького |
 |
| Фото Марини Гримич 7 липня 2011 |
 |
| Фото Марини Гримич 7 липня 2011 |
 |
| Фото Марини Гримич |
 |
| Фото Марини Гримич |
 |
| Фото Марини Гримич |
Після того Ярослав Джусь, в найкращих кобзарських традиціях, сів посеред
залу і почав свій власний перформанс. Народ просто «випав». Ми – тобто команда Канадського
Трена українських піонірів – вже звикли до Джусевих віртуозних кандибоберів,
однак бідні канадці... Господи, та вони ж, бідні, ніколи в житті такого не
чули! Їхні очі просто повилазили на лоби і на потилиці! В кашкет, який ми
поклали «для прікола», почали летіти лунні, причому найактивнішими спонсорами
українського мистецтва виявилася вся та ж група молодих скаутів підліткового
віку, що перед тим поневірялася вокзалом! Взагалі ті скаути були якісь не
досить скаутні...
Фоторепортаж Марка Левицького:
 |
| Add caption |
 |
| Add caption |
 |
| Add caption |
 |
| Add caption |
 |
| Add caption |
 |
| Add caption |
А потім сталося іще одне диво дивне. Наш новий лідер – Калинка Гарасим
(кажу це з повною відповідальністю, бо попередні вже на Саскатуні видохлися) –
стала показувати не досить скаутним скаутам елементи української гри «Ручайок».
Ми – дорослі – були дещо збентежені: невже таке може бути, що діти не знають,
як робити «Ручайок»? У нас же в Україні це в кожному дитсадку роблять! Однак
скаутів (та й взагалі, канадських дітей) цьому не навчають. Шкода!
Фоторепортаж Марка Левицького:
 |
| Add caption |
 |
| Add caption |
 |
| Add caption |
Калинка зробила чудо. А чудо полягало в тому, що вона – наш новий лідер і найбойовіший
і найвитриваліший член нашої команди, - була на голову нижчою від найменшого
скаута! Вона так ними командувала, як генерал дивізією! А вони й не опиралися,
а дуже слухняно виконували її накази!
Врешті решт всі були щасливі!
І я зрозуміла: зачарований саскатунський вокзал нас затримав, аби подарувати
нам шматочок щастя (тільки не пафосного, а такого собі – хулігансько-халамидницького)
і приємних (також хулігансько-халамидницьких) спогадів про Саскатун на все
життя!
І він це зробив!
А якби навіть і не зробив, то... Це щасливими нас зробило саме місто-ягода
і феї та ельфи різноманітних калібрів, які там живуть.
Але про це докладніше в наступному пості.
No comments:
Post a Comment