maryna hrymych across canada: December 2011

Минуло вже майже 5 місяців від акції «Історичний потяг українських піонерів». І писати стає все тяжче і тяжче... Нові клопоти, нові проекти... Ось стояв на черзі текст про «сільський» (фармарський) Саскачеван, а воно все не пишеться і не пишеться...

Написати новий пост мене надихнуло перебування в «сільських» районах Бразилії (на колоніях), де живуть наші українці.

Мандруючи екстремальним ландшафтом «українських» територій на Прудентопільщині (в самому місті живе 75% людей українського походження), подорож якою нагадувало атракціон "американські гірки", я згадала рівненьку, як скло, Саскачевань (а може, все-таки "рівненький як скло Саскачеван"?).

Цікаво, куди тільки не закинула доля нашого брата! І які-тільки екологічні зони вони не підкоряли! А може, навпаки? Яким тільки екологічним зонам вони не підкорялися!... Буквально вчора я зустрічалася з дослідниками з Уфи, які спеціалізуються на темі «Українці в Росії», і Василь Бабенко розповів мені наступну історію.

Коли після Столипінської реформи українцям запропонували переселитися в Башкирію (нинішній Башкортостан), вони радо погодилися (малоземелля замучило!) і взяли з собою на нове місце все, що потрібно, в тому числі свої знамениті широкі українські вози. Їм навіть дозволили їх перевозити в вагонах залізницею. І все було добре, поки вони не приїхали в Башкирію. Коли вони побачили вузькі просіки серед башкирського лісу, вони, з болем у серці, стали викидати свої вози... Щоправда, лишили ридвани...

Думаю, якби українцям, які мандрували в Бразилію, дозволили взяти з собою вози, - їм би вони не знадобилися. Бо дороги (та й дорогами те не назвеш) у бразильських непрохідних лісах попервах були ще вужчі (а до того ж, крутіші), аніж в Башкирії. Там не завжди й «кароса» (бразильський віз) проїжджала. Священики подорожували до своїх парафіян в колоніях верхи на конях!

А от в Саскачевані українські вози знадобилися б! Ще й як! І не тільки вози, а й широкі чумацькі мажі...

Так, Саскачеванський степ безмежний... Ми якраз завітали до нього, коли повсюдно цвіла канола. Жовта канола – на фоні синього неба... Такий собі український прапор...